Неформальна зустріч  із австрійськими лікарями в українському посольстві

Стажування української лікарки у клініці Відня стало гарною нагодою обговорити подальшу українсько-австрійську співпрацю в галузі медицини.

 

Під час перебування у Відні українського хірурга-травматолога із Київського військового госпіталю Ніни Лазарчук, яка відвідувала курс мікрохірургії у віденській лікарні Майдлінг, в один із вечорів у посольстві з цього приводу влаштували невеличкий прийом.

Запрошеними були лікарі, які безпосередньо брали участь у навчанні Ніни, сама Ніна, культурний прес-аташе українського посольства Олександра Саєнко, новопризначений радник посла Юрій Токарський, а також координатор проекту наукового обміну між лікарями Ольга Латікайнен, яка опікувалася перебуванням української лікарки в Австрії.

На жаль, головний ініціатор Ніниного приїзду австрійський хірург Вернер Гірш і австрійська лікарка Тетяна Хоменко  бути присутнім не змогли, оскільки затримувалися на операції. Двоє ж австрійських медиків, котрі відвідали українське посольство, прийшли у супроводі дружин. Один із них—це Доктор Руссе, який опікується курсом мікрохірургії. Він розповів, що участь української лікарки у цій програмі—це поки що, на жаль, виняток, оскільки курс розрахований лише на німецькомовних лікарів. Але, після рекомендацій доктора Гірша, який особисто був і оперував минулого року у Київському військовому госпіталі, нашій Ніні також вирішили надати місце.

Неформальна зустріч розпочалася із того, що Ольга Латікайнен «ввела» присутніх лікарів y курс справи і показала їм презентацію про наших хлопців, які лікувалися у Австрії, і про тих, яких оперував австрійський хірург в Україні. Її коротенький виступ постійно доповнювала Ніна, додаючи колоритні деталі, що описують щоденну роботу українських лікарів, які рятують життя нашим пораненим. Було видно, що сказане не залишило байдужими ні лікарів, ні їх супутниць.

Сама ж київська лікарка була у цей день дуже втомленою , оскільки об’єми нової  інформації були дуже великими. В кінці вона зізналася, що аж вісім годин просиділа, не відриваючись, від мікроскопу, але не нарікаючи, а навпаки, з її розповідей можна було зрозуміти, що клініки і лабораторії подобаються їй куди більше, ніж світські розмови. «А якби ще й в Україні були б ті мікроскопи…», – зітхала Ніна.

Із медичної тема плавно перейшла у площину історичну, і другий австрійський лікар Др. Роіс показав присутнім, що до зустрічі підготувався і про Україну знає немало. Цю тему вміло і без вагань підтримав, як і належить дипломатові, новопризначений радник посла. На цій ноті вечір підійшов до закінчення, адже зранку на пані Лазарчук чекав новий насичений день у клініці, і їй необхідно було хоча б трошки відпочити.

Варто зазначити, що стажування Ніни відбувалося у рамка наукового обміну, і ця зустріч мала на меті ще раз показати зацікавленість усіх сторін у подальшій ще більш масштабній співпраці, яка б дала можливість нашим лікарям не тільки набиратися досвіду, але й уміло застосовувати його в українських шпиталях. Але це залежить, на жаль, не тільки від австрійців: українські клініки повинні мати відповідне обладнання, без якого медичні заклади Австрії уже давно не уявляють свою роботу.

Знайшли помилку? Будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Про автора

Юліана Maтусова

Шукаю потрібні і влучні слова, щоб описувати життя навколо. З одного боку—пасивний спостерігач дійсності—журналіст, а з іншого—людина, котра намагається не тільки писати дієсловами, але й жити ними.

Залиште свій коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: