Олена Герасим’юк: переклад “Глухоти” в новому Podium

Нещодавно вийшов і вже став доступний для купівлі український номер австрійського журналу Podium, який ми анонсували нещодавно. Серед українських авторів, перекладених німецькою та вміщених до збірки, – Олена Герасим’юк та її збірка “Глухота”. У новому інтерв’ю – про іншомовне звучання поезії, майбутні плани та погляди на творчий процес.

Storinka.at: Чи “звучить” німецька “Глухота” для Вас інакше, ніж українська? Змінилося щось суттєво при перекладі чи радше ні?

Олена Герасим’юк: На жаль, мені важко оцінити смисл перекладу, бо не знаю німецької мови. Але в цьому насправді є великі плюси. “Глухота” – це збірка герметичних, закритих для стороннього читача текстів, натомість відкритих і багаторівневих для мене. Слухаючи німецьке звучання “Глухоти”, я вгадую лиш окремі рими і рядки, але не читаю нових сенсів.

Нова мова поставила мене на місце читача і закрила двері перед текстами, які довго виникали у моїй голові. Коли книжка вийла друком, у мене була мрія: не чути своєї “Глухоти”. І я страшенно рада, що можу не чути її новими і новими мовами.

А планується переклад “Тюремної пісні”?

Олена Герасим’юк: Ми зараз активно працюємо над перекладом поеми англійською мовою. Справа непроста, адже текст пронизаний фольклором (це не тільки слова, це навіть пісенні розміри), посиланнями на локальні героїчні історії, та й тема не така проста – тюрми і війни.

Частину тексту перекладено russian english, бо звичайною англійською він не звучить взагалі. Як перекласти останню частину – “Тюремну Пісню” – зараз для нас загадка. Але, сподіваємось, невдовзі текст буде доступний англомовній аудиторії.

Фото: ye.ua

Фото: ye.ua

Ви започаткували “Розстрільний календар” і активно займаєтеся справами сучасних ув’язнених. Виникало колись відчуття, ніби дивишся на пережиту подію очима поета, ніби перед тобою сюжет і вже просяться слова, щоб його виписати? І якщо виникало, як Ви його розцінюєте: як небезпечне чи як корисне?

Олена Герасим’юк: Все життя – це нескінченна гора матеріалів для поезії. Я починала займатись українськими політичними в’язнями, коли працювала у ЗМІ. За деякий час стало зрозуміло, що новини, інтерв’ю і сюжети – це далеко не той формат, який може передати хоча б частину тих процесів, свідком яких ми ставали. Крім передачі інформації, новини не могли фактично нічого. Тому я вирішила працювати з об’ємними текстами.

“Тюремну Пісню” я писала вісім місяців: і вдома, і у транспорті, і навіть у приміщенні суду. Після новин люди приходять підтримати ув’язнених на процеси, а після читки поеми люди ідуть думати. Перший момент дуже важливий, бо не дає беззаконню поглинути людину. Але перший момент – циклічний. А другий, коли люди за допомогою театральних засобів потрапляють у імпровізовану в’язницю, переживають цей досвід і йдуть його осмислювати, важчий і не одразу дає результати. Але тільки осмисливши свою батьківщину як одну велику в’язницю, усвідомивши це, люди починають змінюватись. І змінювати усіх навколо.

Знайшли помилку? Будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Про автора

Ганна Гнедкова

Залиште свій коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: