Три уроки від Квітки Цісик

Десь y мережі якийсь автор написав: “Тепер Квітка є добре знаною співачкою.” Нi. Досі існує велика необхідність про цю особистість писати, читати, знайомитися з її доробком. У день уродин цієї геніальної виконавиці варто зупинитися не так над її біографією, історією успіху та унікальністю голосу, що сьогодні найбільше цінують ті, хто знайомий з творчістю співачки, як над її особистістю. Квітка Цісик – це не просто надзвичайне виконання та неочікувана доля, це воістину унікальна персона. Отже, у чому феномен її особистості? Що сучасний представник української громади за кордоном, українець у своїй державі та ті, хто нині називаються українським шоу-бізнесом, мають про неї усвідомити?

Квітка народилася у сім’ї західноукраїнських емігрантів, тобто України вона багато не бачила, була на Батьківщині батьків лише один раз та й “за совітів”. Зазвичай люди, які народжуються в країні, де не зосереджене їхнє кровне коріння, не мають великого патріотичного потягу до своєї нації. Оточення, друзі, школа мають набагато більший вплив на формування свідомості, аніж сім’я. Cім’я Квітки всіляко прищеплювала їй усвідомлення того, що вона є українкою через суботню школу українознавсва, пластунство та спілкування українською мовою у сім’ї, та й її прагнення бути українкою було, напевно, досить сильним, щоб вона залишалася нею попри народження і життя в США. Квітка розмовляла чудовою українською мовою (що є найпершою розпізнавальною ознакою національної приналежності) з солодким акцентом американської діаспори, у підлітковому віці брала активну участь в українському культурному житті, зокрема у заходах організованих Пластом, брала участь у прийомі кардинала Йосифа Сліпого. І це є першим уроком від Квітки Цісик. Не знаючи України як держави, і народившись у сім’ї, яка ніколи не жила в часи української незалежностi, вона набагато краще усвідомлювала та підтримувала Україну, ніж ті, хто нині приїздить y світ уже з незалежної держави і створює Україні імідж культурної колонії без власної мови, без українських, але з радянськими святами, без пісень, хоча у нас найбільша кількість народних пісень у світі, без знання українських світочів, y тому числі й Квітки Цісик. Чи підтримає Україну світ у її біді, якщо велика кількість представників українських громад створюють Україні імідж не культурного, а просто територіaльного утворення, яке має позичену культуру і вирізняється лише свої прапором?
І 5 євро пожертв на потреби війни не вирішують проблеми. Сильна і впливова українська громада – громада, де кожен має свідомість діаспорчанки Квітки Цісик.

Kvitka_Cisyk-min

Квітка є оригінальною переспівувачкою українських народних пісень, у тому числі й забутих. Багато з них широка аудиторія відкрила для себе саме через цю виконавицю. Саме Квітка підняла з попелу лемківську “Ой, верше, мій верше”. Там, у США, вона співала англійською мовою та записувала плити (так вона казала) з українськими піснями. Це урок другий. Можливо, “українським” виконавцям, які спеціально навчилися писати і читати, щоб підписати лист до міністра культури проти промоції української музики в медіапросторі, варто подумати про Квітку Цісик, яка записала дві плити в США у той час, коли в Радянській Україні її творчість була під забороною. Українські плити в США! Можливо, варто “українським” виконавцям записати українські плити в Україні? Або, можливо, “голубам миру” варто прочитати біографію Квітки?

Квітка є уособленням невтомності та сили. Коли їй булo 17, помер батько Володимир. Дівчина почала наполегливо працювати i трохи відійшла від оперного співу, виступаючи в клубах Нью-Йорку, записуючи джинґли та співаючи на Радіо “Свобода”. Кар’єра виконавиці розгорнулася стрімко. ЇЇ альбоми номінувалися на “Ґреммі”, вона виконувала пісні до відомих американських фільмів, записувала джинґли для найвідоміших брендів, як вже згадувалося, записала дві українські плити. Страшний діагноз у 1992 та боротьба за життя не були перепоною для того, щоб до самої смерті у 1998 записувати пісні та джинґли. Квітка планувала записати третю плиту з українськими колисковими, але смерть не дала цього зробити. І це є третім уроком. “Без надії таки сподіватись”.

Видатні особистості, якиx ми знаємо, і які ще нам тільки будуть відкриватися, – це не просто біографії, це світи для усвідомлення і для наслідування.

Автор: Назар Головенко 

Фото: brentramsey.com

Знайшли помилку? Будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Про автора

Залиште свій коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: