Від революції до трансформації, або фотовиставка у Відні, що показує іншу Україну

Австрійка Вера Фабер та німкеня Аня Ланге, випускниці факультету славістики, презентували у Відні фотовиставку, що показує  до- і післяреволюційні процеси в Україні.

Аня Ланге і Вера Фабер (фото надане Верою Фабер)

Аня Ланге і Вера Фабер
(фото надане Верою Фабер)

Аня і Вера досить тривалий час жили у Києві та викладали там в університетах. Результатом їхніх спостережень стала виставка «Lost in Transformation» («Загублені у трансформаціях»), що є перифразом однойменного американського фільму «Труднощі перекладу» (англ. «Lost in Translation») американської режисерки Софії Копполи. У фільмі йдеться про те, що під час перекладу втрачається велика кількість інформації, яка може бути зокрема й важливою. Ця метафора, на думку авторок, влучно описує ті зміни, які зараз відбуваються у нас. В інтерв’ю вони розповіли про те, які ж трансформаційні процеси помітили в українському суспільстві, а також про релікти, що й досі не дають повністю «перерізати пуповину» з радянським минулим.

Автор: Вера Фабер

Автор: Вера Фабер

Веро, Аню, як взагалі у вас з’явилася ідея спільної виставки на цю тематику?

Вера Фабер:

  • Ми обидвоє жили в Україні, Аня, приміром, і дотепер там живе. Обидвоє фотографували. Так і, власне, виникла ідея організувати спільний проект. Варто зазначити, що задум зробити виставку виник ще задовго до того, як в Україні почалися усі ці буремні події. Ідеєю було показати, так би мовити, боротьбу «старого» і «нового». Усі ці релікти і раритети, які ще зашилися з радянських часів, ми хотіли «протиставити» вже теперішнім, революційним подіям і «проілюструвати» зміни, що відбуваються в українському суспільстві. Ми поділили «сфери нашої діяльності»: фотографії Ані зі столиці України, з Києва, мої ж із різноманітних регіонів, із периферії.
  • Аня Ланге:
  • Коли почався Майдан, я зробила більше 10 тисяч фотографій. Тому й ми вирішили спробувати показати Україну з різних «ракурсів».
  • Веро, що ж ви побачили на периферії?
  • Вера: Я побачила речі, які «вертають» у радянські часи. Наприклад, залізниця, вона й справді дуже сильно відрізняється від європейських аналогів. Взагалі уся українська інфраструктура, особливо у провінціях — це раритет. Там залишилося дуже багато радянських елементів. Звісно ж, потрібен час, щоб усі ці речі замінити на нові. Тут варто сказати, що ці релікти, як правило, залишаються у маленьких містечках або селах, у Києві вже зовсім інша ситуація. Там майже все нове, модернове. Але навіть у столиці: чим далі від центру, тим більша вірогідність натрапити на «прояви радянщини».
    Автор: Вера Фабер

    Автор: Вера Фабер

  • Ці прояви Радянського союзу можна побачити лише у побуті чи Ви також відмітили для себе їх наявність у менталітеті українців?
  • Вера: Я думаю, що можна відчути дуже разючу різницю в менталітеті в залежності від того, де ти знаходишся. Я помітила, що чим далі від центру, тим більше можна спостерігати ось цих «залишених» реліктів. Також, безсумнівно, чим більше на схід ти подорожуєш Україною, тим частіше зіштовхуєшся з ознаками радянського менталітету. На західній же Україні – на противагу східній – я бачила дуже мало речей, які свідчили б про радянське минуле. У деяких селах чи містах на Сході ти ніби здійснюєш подорож часом. Якось в одному такому містечку,  на самій його окраїні, я побачила на стіні портрет Сталіна! Тоді я подумала, що це настільки «богом забуте місце», що не було навіть  кому потурбуватися і прибрати його. Ось такий ось дисонанс виходить.
    Автор: Вера Фабер

    Автор: Вера Фабер

  • І як ви усю цю «периферійну історію» змогли скомбінувати із Києвом, із революційними подіями на Майдані?
  • Аня: Революція була таким собі «стрибком», що штучно прискорила цей довготривалий процес трансформації й «відділила» від радянського минулого. Я була на Майдані майже кожного дня з 21 листопада і до кінця липня, і кожного дня я фотографувала там. Мені було надзвичайно важко вибрати із такої великої кількості лише 40 фотографій. Моєю ціллю конкретно для цієї виставки було показати, яким було життя на Майдані: «майданівську» кухню, протест-плакати, людей, які постійно перевдягалися у різні чудернацькі костюми — я сподіваюся, мені вдалося відібрати саме ті знімки, які репрезентують те, що відбувалося там тоді.
    Автор: Аня Ланге

    Автор: Аня Ланге

  • Для кого, у першу чергу, ви влаштували цю виставку сьогодні? Для австрійців, чи все ж для українців?
  • Вера: Найбільше, мені здається, цю виставку потрібно побачити австрійцям, щоб краще усвідомити: як це все зароджувалося і розвивалося, які трансформаційні процеси відбувалися і відбуваються в Україні дотепер.
  • Як ви думаєте, більшість європейців мають правильні уявлення про Україну чи все ж вони є у них стереотипно-викривленими?
  • Вера: До цієї революції — був дуже великий дефіцит інформації. Дуже багато людей, навіть ті, які цікавилися Східною Європою, знали дуже мало про Україну. Але у зв’язку з останніми подіями і з репрезентацією країни у засобах масової інформації — ця прогалина у свідомості європейців поступово заповнюється. Й дотепер існує дуже багато стереотипів, але багато з них, на мою думку, вже є подоланими. Мені здається, європейці зараз усвідомили, що Україна знаходиться набагато ближче географічно, ніж вони собі це уявляли до того і її проблеми також можуть торкнутися і їх.
  • Аня: Я вже досить давно живу у Києві і коли я про це кажу у себе вдома, то бачу як люди реагують. Деякі, особливо старші люди, мені казали: «чекай, то це Білорусія чи Росія? А це там зараз війна?». Звісно ж, це меншість, але навіть зараз, коли Україна так часто згадується у європейській пресі, на жаль, не у позитивному контексті, людям у Європі бракує загальних, основоположних знань про цю країну.
    Автор: Аня Ланге

    Автор: Аня Ланге

  • У чому проявляється цей процес трансформації в українському суспільстві?
  • Вера: Цей процес проявляється різнобічно. Революції — це одна сторона медалі, коли люди хочуть змінити все й одразу, дуже швидко, а інша сторона — це коли дуже повільно і поступово старі речі будуть замінятися у повсякденності новими, і люди мають до цього звикати, але цей процес є більш довготривалим. Такі «трансформації» можна спостерігати не тільки в Україні, але й у інших країнах Європи, особливо пострадянських.
  • Аня: Також ми можемо зараз бачити, що Україна знаходиться у пошуках нової самобутньої ідентичності. Люди «відхрещуються» від радянського минулого і активно «шукають», натомість, інші, притаманні лиш українцям, символи, приміром такі як: козаки або Тарас Шевченко. Це є дуже типовою ознакою для країн, що перебувають на стадії трансформації, їм важливо показати, що вони мають особливого і самобутнього. Вони шукають «приводи» для гордості.
  • Яких трансформацій ви передусім бажаєте для України?
  • Аня: Я бажаю Україні європейського курсу, але понад усе бажаю, щоб припинилися ці «розривання» України Європою і Росією, бо Україна знаходиться посередині і має все ж мати нормальні відносини із своїми географічними сусідами. А ще я б хотіла, щоб українці більш тверезо розуміли, що ЄС — це не тільки можливість «безвізово» подорожувати Європою.
  • Вера: Найбільшою проблемою, як на мене, в Україні є корупція і найважливішою задачею зараз має бути її подолання, тільки тоді країна зможе розвиватися далі і шукати свій шлях.

Для довідки: Виставка проходитиме з 14 січня до 28 лютого у Відні, Австрія, за адресою: AAKH, Spitalgasse 2-4/Hof 3 (gegenüber Narrenturm) c/o Institut f., Slawistik,1090 Wien. Часи роботи: з понеділка по п’ятницю з 8.00 до 19.00. Вхід безкоштовний.

 За матеріалами DW

Знайшли помилку? Будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Про автора

Юліана Maтусова

Шукаю потрібні і влучні слова, щоб описувати життя навколо. З одного боку—пасивний спостерігач дійсності—журналіст, а з іншого—людина, котра намагається не тільки писати дієсловами, але й жити ними.

Залиште свій коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: