Йозеф Бруннер, підприємець

Його не можна не зауважити на численних українських демонстраціях. Статний чоловік західноєвропейської зовнішності з чубом, широкою теплою усмішкою та легким акцентом, коли говорить російською.

Додаємося у ФБ, а там він Йозеф Колодец, оскільки прізвище має Brunner. На профільному фото він у синій футболці з жовтим тризубом, яка зібрала захоплені коментарі: “крутий”, “австрійський українець”, “спасибі за підтримку”, “гарна футболка”. На останнє Йозеф відповідає жартом з тоном знавця: “Купив між Ітакою та Ібіцею, спеціалісти знають, де це”. І має повне право на подібні заяви, оскільки знається в Україні, може, краще за деяких українців, а австрійців й тим більше.

Людина, відкрита до світу, але яка не проміняє ні на що свій Відень, простий у спілкуванні та з прекрасним почуттям гумору. Ми добрячих кілька годин проговорили з Йозефом про його першу любов до України, дикий український East, кучмівських українців та одеське Монако, і з радістю переповідаємо все вам.

Josef Brunner

Діяльність:  підприємець

Вік: 37 років

Захоплення:  рідко зустрічаю в поїздках інших туристів, проводжу кожен день на велосипеді, працюю охоче

facebookmail

Йозеф – корінний верхньоавстрієць. Його бабуся, дідусь та батьки – з Верхньої Австрії, 4-ої за величиною землі країни.

У сім’ї – троє братів. “Всі троє, – розповідав Йозеф, виховувалися дуже відкритими до світу, багато подорожували та чимало бачили”. Всі троє розмовляють кількома мовами. Йозеф, наприклад, володіє англійською, французькою, російською та трохи іспанською. Свого часу навчався у Австрії, Франції, Іспанії, Росії, Голландії, Україні. Досить добре знає Європу та Південну Америку. В Австрії здобув освіту у сфері бізнес-адміністрування з поглибленим вивченням мов. Працював в австрійському концерні, але 4 роки тому відкрив свою власну справу – перекладацьке бюро з інноваційним підходом Nativy translation.

Josef Brunner

Його знайомство з Україною почалося через старшого брата. Той не раз їздив в Україну у відрядження, а коли залишався на довше, Йозеф часто приїжджав в гості. А потім брат закохався, одружився і ось уже 12 років Йозеф має родичів і в Україні – спочатку брат жив в Києві, а останні чотири роки займається фермерством у селі поблизу Черкас.

Ці всі відвідини, пригадує Йозеф, були дуже цікавими, місцями абсурдними. Каже перше, що брат показав, як в Україні легко домовлятися з міліцією. Якось вони навмисне перевищили швидкість, міліція гналася за ними 10 кілометрів, а потім коли наздогнала, брат заплатив гроші і все, питання вирішено.

“Для мене це був шок. Тоді у 2003 ти міг відкупитися від будь-якої проблеми,”
 

– розповідає емоційно Йозеф, так, ніби це трапилося з ним вчора. Він з братом тоді був майже першовідкривачем “Дикого Сходу”. Туристів із Західної Європи можна було перерахувати на пальцях. Тоді він іще зумів познайомитися з так званими “кучмівськими” українцями (прим. ред. – за часів правління Кучми, стара генерація), оскільки після Помаранчевої революції люди змінилися. Звісно, сама революція провалилася, однак ситуація змінилася, люди зрозуміли, що в їхніх руках можливість щось міняти. І в порівнянні з Росією, де не міняється абсолютно нічого останні 20 років, він ясно бачить цю різницю.

Йозеф чимало подорожував по Україні. Він знає її зсередини. Бував часто в Донецьку, Луганську, Харкові. Дніпропетровськ для нього – цікаве і таємниче місто, пропонує масу речей, але саме по собі не таке вже й велике. Київ – виснажливий, хоча така доля всіх величезних міст. Львів вважає найгарнішим містом, а в Одесі почуває себе найкраще. На думку Йозефа, повна дурниця, коли кажуть, що Одеса – російське місто, незважаючи на те, що там більшість населення – російськомовна. В його уявленні Одеса – відверте, портове місто, а такі місця завжди відкриті для людей різних мов. “Одеса прекрасно б гармоніювала з.. – серйозно задумується Йозеф, – Монако”.

Попри всю свою щиру любов до України, не уявляє життя і роботи там, тому що його, як він каже “село Відень”, подобається йому більше. Він почуває себе краще в такого типу малих містах.

Josef Brunner

Запитую його, що ж йому так подобається в українцях, і тут Йозеф розійшовся – гарних слів йому не бракувало. Перше, що привертає його увагу – надзвичайна гостинність і привітність. Підтверджує слова історіями з власного досвіду: “Якось влітку гостювали в брата. У них великий будинок, і після гулянки кілька гостей залишалося заночувати. А потім попросилися іще кілька. Незважаючи на те, що була повна хата людей, дружина мого брата не відмовляла нікому у гостинності”.

Або якось у Києві Йозеф з друзями гуляв ввечері біля церкви, було вже пізно – 11 година, все зачинено. “Охоронець побачив нашу зацікавленість і відчинив церкву, щоб ми заглянули всередину. У нас сказали б, приходьте завтра. Мені дуже подобається ця дружність і гостинність, йому ж нічого не коштувало відчинити, а нам була дуже приємна увага”.

Йозеф і сам, бувало, співпрацював по роботі з Україною. І навіть, коли він уже протягом трьох років не працював у фірмі, колеги ще телефонували і вітали з днем народження. Його дуже вразило таке тепле людське ставлення.

Риси, які Йозеф виділяє серед українців – самоіронія, вміння сміятися над собою та над речами, які не під силу зробити, а також чудове почуття гумору. Звісно, знання мови, не приховує Йозеф, дозволило по-іншому (не туристично) відкривати країну: “Словом, в Україні я проводив неймовірний час”.

Josef Brunner

Тим не менше, Йозеф також висловлює свою думку про стару генерацію українців, йому дуже шкода, що радянська система поламала таких добрих людей. Вважає, що наша проблема – корупція, як на найнижчому рівні, так і ціла олігархічна система. Особливо висловлює повне нерозуміння щодо того, як люди можуть допускати присутність корупції у щоденному житті, коли хтось постійно намагається схитрити або щось вкрасти: “Так людина руйнує свою землю, – не без прихованого розчарування каже австрієць, – тому моєму брату буває досить важко працювати в Україні. Позаминулого літа справи в нього йшли добре, і він платив працівникам в раз більше, аніж конкуренти, і робочі однаково крали”.

На українські демонстрації прийшов перший раз із цікавості, оскільки, свого часу, працював у політичних структурах. Це було іще перед “вогняним” Майданом. “Тоді я познайомився з багатьма українцями. Розповідав, що маю родину в Україні, моя невістка виставила в інстаграм фото, і там люди так дякували за мою підтримку. Цей позитивний фідбек і мотивував мене приходити далі”, – згадує Йозеф.

Десь в середині січня чоловік пригадує, як після чергової демонстрації по дорозі додому зустрів секретаря президента Фішера. Десь хвилин 20 вони розмовляли і Йозеф тоді по-дружньому, але й трохи з тиском сказав, що не можна, щоб президент Австрії мовчав, він має якось відреагувати на події в Києві. “Ви ж розумієте, що має бути висловлена офіційна позиція? – пригадує розмову Йозеф, – чи перед тим, як президент щось скаже, повинен хтось вмерти на Майдані”? Через кілька днів почалися вогнепальні сутички.

Josef Brunner

“Чи пішов би на демонстрації, якби не мав родичів в Україні? Мабуть ні, що мене б спонукало тоді вийти? І мені навіть страшно від цього, які австрійці ліниві”, – з чесною самоіронією відповідає Йозеф. Каже, австрійці дуже мало знають про Україну, Росію та навіть про сусідню Словаччину не дуже, всі їздять в Будапешт, і то, тому що вони почали заохочувати туризм. В Австрії – дуже дієва російська пропаганда. А це, наголошує чоловік, напряму його стосується і дуже засмучує, оскільки так часто доводиться людям пояснювати елементарні речі.

У тебе є авторитети в житті?

Я думаю, що це мої батьки. Вони свого часу зробили чимало правильних речей для нас, тому ми є зараз такі, які є. А так, вважаю, що не варто на когось рівнятися.

Що для тебе успіх?

Успіх – це робити і дотримуватися тих речей, які любиш. Мені не підходить “або/або”, якщо мені подобається, я роблю це так, і все. Найбільший критик для мене – це я сам. Дуже часто успіх асоціюється із багатством. Я вважаю неприйнятним цей постійний тиск суспільства, коли люди намагаються якнайбільше заробити. Моя фірма, наприклад, не особливо багата, але завдяки своїй роботі я можу дозволити жити гарним життям.

Життєве кредо:

робити

Знайшли помилку? Будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Про автора

Лідія Акришора

Dreamer traveler discover. Institut für Publizistik- und Kommunikationswissenschaft, Master Programm. Надихаюся людьми, прагну творити внутрішню гармонію і світло навкруги. Schwerpunkte: інтерв'ю, портрет, тревел-журналістика, соціальні репортажі. Обожнюю фідбек, комунікацію та критику, тому буду рада ідеям щодо наступних героїв або ж тем :-)

1 коментар

Залиште свій коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: