Олег Горникевич. Професор, дослідник хвороби Паркінсона

Старий чоловік в стильному костюмі, ідеально випрасуваній сорочці та окулярах заходить в кафе “Меліса”. Він йде повільно, видно, що за його плечима чималий досвід та багацько пережитих подій. Вітається з присутніми, перекидується кількома словами.

Стиль та манера розмови вмить зменшують його вік мінімум на років 30, тільки глибокі зморшки на чолі свідчать про пережите довге життя. Його почуття гумору з іронічними жартами на ірландський манер блискавично налаштовують на веселу та невимушену розмову. Добродушна усмішка в міксі з сарказмом моментально завойовують увагу молоді, а грандіозний досвід за плечима викликає питальні та цікаві погляди дорослих.

gornykevych33

Діяльність:  дослідник у галузі медицини, професор

Вік: 89 років

Знайомтеся, Олег Горникевич – науковець, лікар, номінант на Нобелівську премію в області медицини, один із найперших науковців, який грунтовно дослідив хворобу Паркінсона, українець, хоча не живе в Україні вже з 13 років. Це якщо коротко.

Якщо представляти повністю, то нагород професора не перелічити й на пальцях обох рук. Ось деякі з них: Член наукового Товариства імені Шевченка, почесний професор Торонтського університету, професор і директор Інституту хімічної біофармакології, Академік Німецької Академії наук Леопольдіна і австрійської Академії наук, почесний доктор національної Академії наук України.

У свої 89 років професор Горникевич жартує так, що ми роти роззявляли від захоплення; як і належить знаній людині, про себе говорить мало і неохоче, зате з радістю ділиться думками про життя і людей.

У цьому портреті дозволимо говорити від імені професора, оскільки дуже хочеться передати спогади від розмови, які, вважаємо, збережуть свою яскравість, якщо переповідати від імені першої особи. Лексика і колорит збережені.

– Я був нещодавно у Львові, перший раз після 20 років, то для мене короткий час, бо я ж уже який старий. Ціла фамілія виїхала зі Львова, коли мені було 13 років. З того часу я 50 років не приїжджав до міста. А після того, як змінилася ситуація, я перший раз відвідав Львів. Він такий, як був, композиція трохи змінилася, але я його відразу впізнав. Я міг вільно ходити по цілому місті, у школу зайшов. На Сихові я рождений, він колись був на 2/3 польський. Мій батько був парухом в Сихові. Також був гімназійним професором у Львові, згодом нас всіх перепровадили до Львова. Всі мої брати і я ходили до школи у Львові, до школи Маркіяна Шашкевича.

Фото Ярина Рак

Фото Ярина Рак

Що ви пригадуєте з молодих років? Ви належали до Пласту, молодіжних організацій?
Ні, я ніколи не пхався до тих речей. Може я недобрий українець.

Що значить виростати в священицькій родині? Чи не було у Вас думок піти теж в цьому напрямку?
Такі думки мали інші люди, але не я. Я ніколи до того не мав покликання. Моя мама питала, чи я хочу щось таке, але я не мав до того хисту. У мене старий священичий рід, 5 поколінь без перерви були священиками. Але я не був, тому що не був покликаний до того.

В кожного є своє покликання, в кожного є свій шлях..
Повинно бути.

Розкажіть про свого батька. Ви написали “7 коротких розмов з батьком”. 
Звідки то ви дістали? Там нічого цікавого нема. Я не знаю, що я там написав, уже забув. (Саркастично сміється) Мій батько був строгим чоловіком з нами – хлопцями, але то було дуже добре. То добре вийшло, як я вижу тепер. Не можу нічого іншого сказати, крім того, що він добре мене тримав, і якось на добру дорогу вийшов, а то є найважніше.

Пане професоре, що Ви можете порадити, як знайти свій шлях в житті?
Мій старший брат був доктором медицини, я дуже хотів його наслідувати, я був з ним тісно пов’язаний, тому я хотів бути такий, як він. Великий доктор з мене не зробився, але я пішов на теоретичний. Коли закінчив медичний, не хотів іти до шпиталю, а вибрав дослідницький інститут.

Я думаю, що кожен має це мати – відчуття, що він хоче робити, то найкраще. Я не кажу покликання, бо то відноситься до священиків, але сатисфакцію в тій справі.

Людина має мати голову на те, тобто, цікавитися тим. Але найважливіше є теж – працювати потім, і не просто трохи працювати, а багато працювати, бо без цього не можна нічого осягнути в цьому світі. Працювати, не перестаючи
 

Розмову делікатно перебиває співрозмовник:
– Пан професор ходить ще на роботу в Інститут, часто навіть пішки.
– Я ходжу, щоб тим молодим перешкоджати в роботі. Я їм даю поради всякі, а вони може уже думають, що я вже не в світлому розумі.

Я собі пригадую, що приходив о 10 годині вечора додому, бо то мене цікавило, я хотів щось досягнути, скінчити роботу, яку я собі вигадав. Я не мав часу розважатися, хотів досягти чогось. Я знаю, що для вас то тяжко, бо українці люблять забавлятися. Може я є нетипічний українець.

Основний напрям досліджень – роль невротрансмітерів у нормальних і патологічних функціях мозку, зокрема осіб з неврологічними захворюваннями. Був першим, хто дослідив природу хвороби Паркінсона, за це отримав чимало нагород, серед яких золота медаль Канадської асоціації хвороби Паркінсона. В 2000 році номінований на Нобелівську премію в області медицини.

Ми (з колегами – прим. ред.) досліджували спеціальні частини мозку, що відповідають за функцію руху, ми винайшли, що там бракує одного хімічного елементу. Це була хвороба Паркінсона, зовсім нове на той час. Це не параліч, а такий стан, коли людина дуже повільно рухається. Сталося це у 1960 році, тоді ще не було хворих на Паркінсона, точніше вони були невидимі, бо вони не ходили по вулиці, а тепер вони ходять. Ми почали шукати, як лікувати цю хворобу, щоб цей елемент збільшився у мозку людини.

Фото Ярина Рак

Фото Ярина Рак

Дуже багато дискусій, чи ця хвороба генетична, чи ні. Звісно, що хотілося б знайти щось генетичне, щоб можна було маніпулювати. То є добрий напрямок для роботи, але моя відповідь не є така добра. Я вже застарілий, щоб це досліджувати.

Коли почув про Незалежність, був дуже радий цьому і тішився, думаю це цілком нормальна реакція. Я ще залишився українцем, що мав те відчуття. Я ще віденцем не зробився, хоча тут так довго живу: і до школи ходив, і в університет, 16 років тут працював. Потім переїхав до Торонто, там жив 20 років. Коли був у Канаді, не шкодував, а шкодував, коли вернувся, але так вимагали обставини.
Тому я зробився кочівник такий. Але то є добре, щоб побачити світ.

Чи відчували ви колись дискримінацію?
Та ні, не відчував, можливо я маю таку шкіру грубу, що не відчуваю її. Єдина, яка дискримінація буває, коли в людини є успіх (якщо людина успішна, то її починають дискримінувати), але це вже можна говорити про заздрість. То є важлива річ. Треба бути обережним, щоб не потрапляти на те, бо можна навчитися того. Але ні національної, ні ніякої іншої дискримінації я не відчував. Ні в школі, а ходив в часи Гітлера. В школі я добре вчився, і не було ніякої дискримінації, адже того, хто добре вчиться, не дискримінують, бо в нього треба списувати, або питати в нього допомоги. Або на перервах битися з недругами, а я то дуже любив. Тому то були цілком нормальні обставини.

Скажіть, що українців чекає в майбутньому?
То треба питатися отця Тараса, бо він комунікує з пророками (о.Тарас – парох української церкви Св. Варвари у Відні – прим. ред.).

Знайшли помилку? Будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Про автора

Лідія Акришора

Dreamer traveler discover. Institut für Publizistik- und Kommunikationswissenschaft, Master Programm. Надихаюся людьми, прагну творити внутрішню гармонію і світло навкруги. Schwerpunkte: інтерв'ю, портрет, тревел-журналістика, соціальні репортажі. Обожнюю фідбек, комунікацію та критику, тому буду рада ідеям щодо наступних героїв або ж тем :-)

6 коментарів

  1. Olena Akryshora написав(ла)

    Гадаю, що то щастя спілкуватися з такими мудрими і світлими людьми, при цьому сам стаєш мудрішим і збагачуєшся. А професору довгих та щасливих років життя.

    • о. Тарас написав(ла)

      Людина старого покоління – цілеспрямована та дисциплінована. При цьому скромна та стримана. Нехай Бог благословляє.
      Дякую Лідії за прекрасну статтю.

  2. Pavlo написав(ла)

    Вiтаю! Чи можливо зустрiтися з Олегом Горникевичем? Маю питання щодо його робiт i бажаю почути його рекомендацiй щодо хвороби.

    Щиро дякую!

Залиште свій коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: