Олександр Щерба. Дипломат, повноважний посол України в Республіці Австрія

17 листопада 2014 року посаду надзвичайного і повноважного посла України у Республіці Австрія  зайняв Олександр Васильович Щерба. У нього за спиною досить успішна дипломатична кар’єра: аташе та третій секретар у посольстві України у ФРН (Бонн, Берлін); перший секретар, заступник директора секретаріату, спічрайтер міністра  закордонних справ України Анатолія Зленка; радник у посольстві України у Вашингтоні. Саме Олександр Щерба був автором заяви проти фальсифікації президентських виборів 2004 року.  Крім дипломатичної кар’єри, майбутній посол пробував себе у політиці: під час президентської кампанії 2009-2010х років працював радником кандидата у президенти Арсенія Яценюка, а також радником першого віце-прем’єр-міністра України Сергія Арбузова.  З 2008 року пан Щерба був постійним колумністом тижневика “Дзеркало Тижня”.

Напередодні річниці роботи Олександра на посаді посла України у Республіці Австрія, ми зустрілись у стінах посольства, аби привідкрити завісу дипломатичних досягнень і планів пана Щерби для української громади.

Alexandr Scherba-min

Професія:  дипломат

В Австрії з: 2014

Вік: 45 років

Захоплення:  музика та кіно

Посольство України facebook

Олександре Васильовичу, промайнув майже рік з моменту Вашого призначення на посаду надзвичайного і повноважного посла України у Республіці Австрія.  Якими були Ваші основні дипломатичні цілі і чи змогли Ви їх досягнути?

Головною метою для мене було зробити позицію України ясною і переконливою. Я не можу сказати, що реалізував цю мету, але я до неї наблизився. Мені здається, Австрія – складна країна з точки зору реалізації подібних цілей.  Я вважаю, що голос України почав звучати більш чітко, і це вже хороший початок. Але основна робота ще попереду.

Що Ви вважаєте своєю найбільшою перемогою та поразкою за час перебування на посаді посла?

Найбільша перемога – декілька сильних виступів і текстів, що були добре сприйняті австрійською і європейською громадою. Були навіть такі, що передруковувались в інших країнах світу. Спочатку було слово – ця біблійна істина підходить і до дипломатії.  Найбільша поразка? У австрійців досі не сформувалась суспільна думка щодо того, чого насправді прагне Україна.  Я не зміг цього змінити, і це – моя найбільша поразка.

Ви постійно проводите зустрічі з політичною елітою Австрії: членами парламенту, очільниками федеральних земель.  Наскільки охоче йдуть на контакт австрійські можновладці і яке їх ставлення до складної політичної ситуації на теренах України?

Усе дуже індивідуально. Є абсолютно закриті для діалогу люди, є такі, що виказують зацікавленність. Останні поділяються на дві групи: ті, що глибоко співчувають і прагнуть допомогти, та ті, що вважають, ніби Україна поза власною волею опинилась між Америкою та Росією у їх боротьбі. Це означає, що вони зовсім не розуміють цієї війни. Ось з цими людьми найважче говорити.

Олександр Щерба на зустрічі з Вільфрідом Хазлауером (Wilfried Haslauer), губернатором Зальцбурга

Олександр Щерба на зустрічі з Вільфрідом Газлауером (Wilfried Haslauer), губернатором Зальцбурга. Фото з ФБ-сторінки О. Щерби

Цього року Австрія кілька разів приймала українських дітей з зони АТО.  За чий кошт це стало можливим?

Діти гостювали у Нижній Австрії та Тіролі.  Заплановано нові поїздки. Цього разу до Верхньої Австрії та Форальбергу. І все це за гроші федеральних земель.

Тобто, з українського боку ніяке фінансування не надходить?  На території Австрії мешкає немало наших заможних співвітчизників.

З українського боку надходять гроші від окремих меценатів. Є заможні люди, які виходили на контакт, з якими я підтримую зв’язок. Вони, як і безліч наших громадян у цій війні, усвідомили себе, як українці. Без допомоги меценатів не вийшло б ні проведення прийому з нагоди Дня Незалежності та Дня збройних сил України, ні ремонту культурного центру. Коли були потрібні гроші на протез для Оксани Нежальської, вони також не лишилися байдужими. Такі моменти надихають. Якщо мова йде про конкретну людину, про яку зараз найбільше говорять (Фірташа), то так, спроби контактувати були, але, вочевидь, вони не почули від мене того, чого хотіли почути, і спроби припинились.

А яку роль відіграє еміграція у рівні патріотизму? Чи погоджуєтесь Ви з тезою, що Батьківщину легше любити на відстані?

Це дешева теза. Мовляв, якщо вони так люблять Батьківщину, то чому не їдуть туди? Мені здається, що де б українець не знаходився, і який би статус чи громадянство не мав, якщо він усвідомив себе як українець, якщо він готовий працювати для своєї країни, то це треба цінувати і підтримувати.

В української громади за кордоном з’явилася нова енергія, і ця енергія коштує більше, ніж лобістські організації, які можна винаймати для реалізації своїх егоїстичних цілей. За 20 років дипломатичної праці я не бачив такої енергетики у закордонному українстві – це мене дуже тішить.

Побутує думка, що українці об’єднались на хвилі ненависті до спільного ворога. Спочатку це був уряд Януковича. Зараз – зовнішній агресор. Коли у країні настане мир, що стане клеєм, що скріплюватиме нас як націю?

Мені пригадується думка одного із єврейських мислителів Теодора Герцля, який казав: “Без великого ворога велику державу не побудуєш”. І Росія, на жаль, вирішила зробити  нам таку послугу. Цей тиск, який чиниться на Україну, цей лютий негатив Росії по відношенню до нас (бо ми ж “продалися американцям”), нікуди не зникне. А під тиском матерія або ламається, або стає більш щільною. Ми не зламаємося.

Олександр Щерба під час демонстрації українців біля ОБСЄ Фото - Ігор Дзюбенко

Олександр Щерба під час демонстрації українців біля ОБСЄ
Фото – Ігор Дзюбенко

Нещодавно світом пройшли акції на підтримку Надії Савченко та інших українських політичних в’язнів. Чи мають подібні заходи вплив на перебіг подій?

Ці акції повинні відбуватись. Люди не мають мовчати, ми повинні говорити в інтернет-просторі і виходити на демонстрації. Це змінює атмосферу, говорить про стан, y якому знаходиться Україна, і дає підтримку Надії та іншим незаконно ув’язненим українцям.

Яким є становище України очима пересічного австрійця?

Україна у сприйнятті Австрії перебуває між двома міфами: перший міф – про громадянську війну. Другий міф – про те, що Україна є полем битви для Америки та Росії і страждає через інтереси великих політичних гравців. Як ці міфи долати? Нам потрібно бути чесними. Говорити про продовження процесу, що почався у 1989 році з падінням берлінської стіни. У нас теж впала стіна. Люди теж піднялися за демократію, свободу, справедливість. Проблема полягає в тому, що у 1989-му у Кремлі сиділа людина, яка не захотіла застосовувати силу. А зараз – людина, яка цю силу із задоволенням застосовує. Оце мають усвідомити австрійці. Але така правда гірка і важко сприймається.

Поговорімо про Вас. Серед Ваших численних професій яка Вам імпонує найбільше? Ким Ви бачите себе після завершення своєї дипломатичної місії в Австрії?

Я завжди мріяв стати письменником. Дипломатом стати не мріяв. З літературою, на жаль, не склалось. А взагалі, я не будую великих планів. Абсолютно щасливий з того, де я зараз є. Відчуваю, що тут я достатньо корисний. І це мене тішить. Щодо планів після дипломатії – їх нема.

Олександр Щерба святкує перемогу футбольної команди SKV Ukraina Wien Фото - Ігор Дзюбенко

Олександр Щерба святкує перемогу футбольної команди SKV Ukraina Wien
Фото – Ігор Дзюбенко

Життя дипломата – постійні зміни місць перебування.  Як Вам вдається зберегти самоідентичність в умовах постійних переїздів? Як до цього ставиться Ваша родина?

Мені це зовсім не важко, оскільки я весь час перебуваю в контексті української політики та дипломатії. Де б я не був, я завжди отримую вказівки з Києва, звітую про те, що я зробив. Київ мене не відпускає. Що стосується сім’ї – для них це набагато важче. Дітям дипломатів живеться складно. Їх виривають з кола друзів, школи, що їм звична. Кидають у нове мовне і культурне середовище. Для дружин дипломатів це теж надзвичайно важка ситуація. Уявіть собі: яскравій, розумній, амбітній жінці обмежуватись лише тим, щоб бути дружиною свого чоловіка – це важко. Це дилема для усіх дружин дипломатів. Тому я дуже вдячний, що моя жінка мене так підтримує і мужньо терпить такий стиль життя. І діти також.

Після стількох років за кордоном, чи не думали Ви над постійною еміграцією? 

Дипломати –  вічні кочівники. Поживеш пару років в Україні – вже хочеться закордон. Пару років за кордоном – Боже, я вже рік не був в Україні. Хочеться додому. Але залишитись закордоном  назавжди – ні, це не моя дилема.

Alexandr Scherba4-min

Які зміни чекають на посольство у найближчому майбутньому?

У планах – відремонтувати консульський відділ, який знаходиться у поганому стані. Також очікується приїзд трьох нових дипломатів. Ми сформуємо справжню команду. Це вже не буде “One man army”, як кажуть американці. Сподіваюся на результативні зміни.

Життєве кредо:

щоб не було соромно

Знайшли помилку? Будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Про автора

Даша Тарасюк

філософ за фахом і покликанням. як досягну істинного сенсу буття - обов’язково розкажу) nulla dies sine linea

Залиште свій коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: