Яромир Бабський, скрипаль

Яромир – з інтелігентною загадковою усмішкою, у смокінгу та зі скрипкою. Зустрічаю його у парку Зигмунда Фройда. Він – скрипаль симфонічного оркестру Tonkünstler Orchester Niederösterreich, родом зі Львова.

Якщо буває відчуття неперевершеної легкості та загадковості під час розмови, то безумовно, воно було під час цього інтерв’ю. Мені доводилося частенько повертати себе з якогось іншого світу, задумуючись над його словами та розігруючи власні сценарії у голові.

Толерантний в кожному слові, відкритий та щирий, приховано сором’язливий та по-своєму великий, він навіть обурюється якось по-доброму.

Вважає своїм особистим важливим досягненням – більшу відкритість до життя та внутрішню зміну, пов’язану з переїздом до Відня. Як підштовхнути себе назустріч мрії, як виходити із зони комфорту та не втрачати себе, який він – український скрипаль у Відні, читайте далі.

Yaromyr Babskyi

Діяльність:  скрипаль, голова укр. музичної школи у Відні

Вік: 30 років

В Австрії з: 2007

Захоплення:  фотографія, подорожі
facebook

Яромир навчався музики в спеціалізованій музичній школі імені Соломії Крушельницької у Львові. Мати хлопця грає на скрипці у Львівській опері, і він частенько ще змалечку бував у неї на репетиціях. Яромир згадує, як колись в дитинстві мати провела над ним «експеримент» – повісила вдома маленьку скрипочку на стіну. Він одразу ж звернув увагу і сказав, що хоче грати. До речі, тепер говорить, що це найбільша магія в його житті, яка допомогла визначитися з покликанням.
Закінчивши консерваторію, схотів відчути музичного смаку європейських шкіл.

Після 4 років науки у Відні вирішив спробувати податися в оркестр, де зараз працює. Потрапити туди було досить складно, довелося пройти прослуховування з 40 претендентами на одне місце. Тільки тепер, коли Яромир сидить за ширмою в ролі журі, усвідомлює всю складність процесу та важкість тогочасного відбору.

Нині він грає в оркестрі вже 3,5 роки. Попросила Яромира пояснити, що це таке – бути музикантом у австрійській столиці з естетичної і матеріальної точки зору. «Бути музикантом симфонічного оркестру у Відні – це престижно», – трохи сором’язливо і не одразу відповів Яромир, а я аж випрямилася, підсвідомо відчуваючи гордість за нашого українця.

Ми дуже довго розмовляли про життя на два міста, про любов до України та симпатію до Відня. На що він сказав:

Я стаю космополітичною людиною з гарячим серцем до рідної культури і традицій. Я є українець, відкритий до світу, який не асимілюється, однак своїми вчинками може зробити рекламу України у світі
 

Дуже часто, каже скрипаль, у ньому борються дві сторони – національна і професійна. З одного боку, він думає про життя в Україні, а з іншого гадає, що варто йти за своїм покликанням та використовувати можливості, які дає життя. Людина може бути щасливою, якщо займається улюбленою справою. А той, хто каже, що «кожна скрипка – це особистість», очевидно, свою улюблену справу вже знайшов. Він зі сумом констатує, що попит на класичну музику в Україні дуже слабкий. «Сподіваюся, що мої амбіції допоможуть багато чого досягти, бо маю плани на підтримку і розвиток класичної музики в Україні», – загадково і впевнено каже він, і я вірю, що так і буде.

Yaromyr Babskyi

На думку Яромира, немає негарної музики. Адже музика може передавати різні настрої, характери, а те, що одні люди називають поганою музикою, просто не співпадає в даний момент з їхнім внутрішнім настроєм.

Виявляється, у музикантів немає улюбленого композитора або концерту, принаймні у Яромира так. Дуже часто ти просто перебуваєш під впливом того, над чим працюєш в даний момент, каже скрипаль. Потім обговорюємо різних гуру музичного світу, і Яромир все-таки робить свій вибір: «Мабуть, я виділю музику Шопена, хоча він не написав жодної мелодії для скрипки, майже все – для фортепіано. А чому його? Тому що мені його музика до душі».

Yaromyr Babsky

Далі наша розмова перейшла у філософське русло. Побувавши якось на концерті оркестру Яромира, я чітко бачила перед собою візуалізацію його слів: «Найгеніальніші люди – композитори. Сприймаю себе й інших виконавців як запобіжник між композитором, Богом й чимось вищим та публікою. Коли я стою на сцені, уявляю, що на мене йде ця енергія музики, і я випромінюю її на публіку. Я перестаю грати, відповідно цей зв’язок перестає існувати. Завжди є джерело. От лампочка, як публіка, вона може мінятися, згорати. А якщо згорає запобіжник, то нема струму. Тому кожен концерт – це нові емоції, це особлива подія, він не може бути рутиною».

Yaromyr Babsky

Саме Яромир стояв в основах започаткування Товариства української молоді у Австрії (ТУМА), разом із Ксенією та Миколою Габоріями (про них трохи згодом). Скрипаль каже, що бачить організацію дуже перспективною. Йому самому цікаво спілкуватися з людьми інших професій, тому має дуже мало друзів-музикантів. Так само відгукується і про ТУМУ – тут зібралося чимало людей з найрізноманітнішими смаками та ідеями.

PS. Поки матеріал про скрипаля готувався до публікації, Яромир встиг зробити ще одну важливу справу для української громади в Австрії та всіх зацікавлених – організувати українську музичну школу у Відні, чим він дуже пишається. А ми бажаємо йому успіху у цих починаннях!

Життєве кредо:

все, що людина в житті зробила – недаремно. Never give up

Знайшли помилку? Будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Про автора

Лідія Акришора

Dreamer traveler discover. Institut für Publizistik- und Kommunikationswissenschaft, Master Programm. Надихаюся людьми, прагну творити внутрішню гармонію і світло навкруги. Schwerpunkte: інтерв'ю, портрет, тревел-журналістика, соціальні репортажі. Обожнюю фідбек, комунікацію та критику, тому буду рада ідеям щодо наступних героїв або ж тем :-)

2 коментарі

  1. Так, справді, українська нація має ким пишатися. Ще більших творчих успіхів великому скрипалю Яромиру і нехай ця шира посмішка ніколи не сходить з його обличчя.

  2. Ківі написав(ла)

    30 років??? Огоуу, це музика омолоджує.. Круто! Тепер, як буду на концертах, буду заочно знайома з музикантом ))))))

Залиште свій коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: