Перша Українська Стрілецько-Козацька Дивізія у Відні

У військовому Музеї Відня недавно була відкрита оновлена експозиція, присвячена Першій світовій війні. Вона поповнилась новими, досі не представленими для більшості експонатами, технікою, відеоматеріалами, особистими речами. Парадоксом всієї виставки є майже відсутність будь-якого ідеологічного плаката, тогочасної патріотичної літератури, або такого спрямування матеріалу. Натомість все сконцентровано на людині чи військовому, який був лишень знаряддям у прогресі військової індустрії та міждержавної політики, а сама війна подається як не потрібна, шкідлива її похідна.

Надзвичайно важливими для мене, як українця, були частини із добровольчими військовими національними батальйонами – Січові Стрільці, відділ з полоненими російської армії – українцями за походженням, та питання Брестського миру, де було визнано державу УНР, і дуже цікавим – формування Першої української Стрілецько-Козацької Дивізії, так званої «Сірожупанної дивізії», сформованої з полонених українців.

Завершується експозиція тим же підписанням Брестського Миру, у якому розказується про мир новопроголошеної Української держави з Центральними державами (Німеччина-Австро-Угорщина-Болгарія-Туреччина).

Особливої уваги заслуговує експозиція створення Сірожупанної дивізії, де представлений прототип форми її солдатів. За основу взято козацький однострій з характерною шапкою. Також там знаходяться особисті речі та зброя тих таки дивізійників.

Ініціатива створення дивізії походила від стаціонуючого у Відні 1915 року Союзу Визволення Українців. Він ставив за мету відокремлення полонених українців від решти солдатів російської армії, створення кращих умов для їх проживання у таборі, ідеологічно-просвітницька робота та формування військової дивізії, яка невдовзі відправлялась на допомогу Українській республіці у боротьбі із Червоною Армією.

Найбільше цих полонених утримувалось у таборі міста Фрайштадт, Верхня Австрія.

Серед знаних полонених та активних діячів був Федір Шевченко, син Івана Шевченка, брата великого Тараса. У таборі видавався свій часопис українською, була споруджена трибанна церква, інтер’єр якої розписував Юрій Балицький та Микола Голубець. Діяв у таборі постійний український драматичний театр. Досить грунтовно описує життя та діяльність українців у таборі видана у Нью-Йорку 1979-го року книга «Союз Визволення України».

У подальшому табір і набір у сірожупанну дивізію було передислоковано в 1918 році до Володимира-Волинського. Уся документація по справах формування і діяльності дивізії зберігається у Військовому Архіві Державного архіву Відня. Серед цікавих матеріалів є присяга Козака на вірність Україні та звернення Отамана дивізії до гетьмана Скоропадського.

«Вельмишановному панові гетьманові усієї України.

Сьогодні 26-го серпня доручена мені 1-ша українська стрілецько-козацька дивізія зложила присягу на вірність Українській Державі і Вам Вельмишановний Пане Гетьмане, як Верховному Провідникові Української Армії. Щиро б’ється серце кожного козака в таку велику хвилю з найщирішим бажанням прикласти всі свої сили до будови Української Держави.

Повертаючись після довгої розлуки до рідного краю, просимо прийняти нас під Вашу руку і під Вашим проводом приступити до праці.

Отаман Сокира».

Заява до вступу до «Сірожупанної дивізії».

«Заява.

До оголошення української держаної або військової присяги, роблю я слідуючу заяву з моїм підписом (або тричі перехрестившись) перед усією сотнею (батареєю, відділом) в присутності сотенного, курінного і полковника):

«Я даю моє слово, як чесний чоловік і як український патріот, що усіма засобами буду старатися бути добре здисциплінованим і безумовно слухняним козаком, ніколи не зганьблю і не заплямую дезертирством чести моєї вітчизни, але буду так довго держатись в рядах 1. Української стрілецько-козацької дивізії, поки не прибудуть молоді козаки, або поки мені не накажуть залишити дивізію. Я прошу теперішнього мого сотника дозволити подати йому руку в знак того, що здержу моє чесне слово і дивлюсь йому в очі, щоб він бачив, щоб як моє серце, так і мій мозок єдині одним бажанням при виконанні цього урочистого дійства.

Володимир-Волинський                   1918 р.”

Знайшли помилку? Будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Про автора

Залиште свій коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: