Книжкова шафа: Олена Галета “Від антології до онтології”

Коли минаю книжкові полиці, рідко беру до рук антології. Адже в них зазвичай збирають по одному оповіданню чи по кілька віршів кожного з авторів, на основі яких майже неможливо скласти власне уявлення про цього автора, до того ж деякі твори можуть сподобатися більше, деякі менше, а книжку ж доведеться придбати всю цілком! Вчасно ж трапилася мені праця, що довела мені, як я помиляюся щодо антологій.

Антологію можна читати як «захопливий роман» про літературу, – зазначено на обкладинці монографії Олени Галети. Скажімо, «захопливе» читання обіцяють чи не на кожній обкладинці. Часто це рекламний хід, або ж автор за роки дослідження став таким «фанатом» своєї теми, що вважає вартим розгляду те, що для інших нудне. Але не у цьому випадку.

«Антологія пропонує власну топологію літературного простору – визначення (на рівні ідеї) й наповнення (на рівні добору текстів) тих загальних місць, які у той чи інший час стають особливо значущими для розвитку конкретної літератури»

У назві «Від антології до онтології» запропонована не просто симпатична гра слів, а той погляд на тему, котрий монографія поступово виробляє в свого читача. Навіщо укладають антології? З потреби відгукнутися на літературні пошуки і засоби своєї доби; заради створення «розповіді» як про власну, так і про чужу культуру; з метою дати відомим текстам нову інтерпретаційну рамку; з пам’яті-боргу перед минулим; у пошуках ідентичності в межах певної національної літератури; з надзавданням усвідомленої канонізації або переосмислення канону… Не в останню чергу і через страх перед «хаосом символів» і намагання зібрати їх у знайому впорядкованість. Відповідь на це питання зі сфери теорії літератури дає поштовх до цілої студії з літературної антропології.

«Віддаляючись від «гуманістичного центру», літературна антропологія шукає перспективу для нового погляду на сам цей центр, переглядаючи й переосмислюючи з нових світоглядних позицій – з перспективи «небезпечного вчення» чи «ризикованого мислення»»

Антологізація української літератури, простежена у ній, виводить питання на ще більш глобальний рівень, розглядаючи антології не як окремі явища, а як частину тяглого літературного процесу, що має власні стадії, принципи та функції. Так само ретельно, як і до вивчення антологій, дослідниця ставиться і до своєї «а(о)нтології антологій»: вигадливих назв розділів, не переобтяженої термінами мови, влучних покликань на теорію. Серед можливих недоліків можна назвати хіба те, що багато побіжно означених авторкою проблем справді заслуговують бути розвиненими до окремої студії – самою авторкою або, цілком імовірно, кимось із її інспірованих читачів.

«Обирати – значить робити речі обраними, особливими, наділяти їх новою якістю буття»

На відміну від більшості монографій, «Від антології до онтології» створена саме з наміром інспірувати і розрахована не тільки на вузьку аудиторію фахівців. За розташуванням власних підкреслень олівцем можу сказати, що мене вразила саме докладна теоретична частина праці.Однак можливо, що інший читач буде більш зацікавлений практичною частиною, з якої можна довідатися про псевдоніми авторів, у яких заплутався Іван Франко як упорядник, про підняту пані Галетою з архівів та переписки історію виникнення назви «Розстріляного відродження», про колекціонування як літературну тему (зокрема на прикладі «Колекціонера» Джона Фаулза) або про «суб’єктивність» як принцип укладання антологій ХХІ століття. Адже під час читання кожен теж створює своєрідну «колекцію» вподобаних цитат і вкладає у них свій сенс. А в тому, що спокуса утягти щось до «цитатника» з’явиться, у мене не виникає сумнівів.

Автор: Ганна Гнедкова

Книга: Олена Галета. Від антології до онтології: антологія як спосіб репрезентації української літератури кінця ХІХ – початку ХХІ століття: монографія. – К.: Смолоскип, 2015. – 640 с.

Зображення: litcentr.in.ua

Знайшли помилку? Будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Про автора

Залиште свій коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: