Книжкова шафа: Світлана Алексієвич “Чорнобильська молитва”

Світлана Алексієвич – білоруська письменниця, що народилася в Івано-Франківську – здобула Нобелівську премію з літератури 2015- го року. Розглядаючи книги на бібліотечній полиці, мені випадково потрапила до рук одна з її книг – „Чорнобильська молитва“.

Не можу сказати, що книга мене здивувала чи вразила. Можливо, я просто була готова до того, що прочитаю.

„Чорнобильська молитва“ є збіркою одкровень людей, що відчули Чорнобиль на собі в прямому сенсі цього слова: ліквідаторів та їх дружин, дітей, лікарів, докторів наук, фотографів, вчителів, вихователів…

Я не буду описувати свої враження від книги, я лише залишу тут найяскравіші коментарі вищезгаданих людей – жертв страшної катастрофи, яка нас нічому не навчила.

«Повернулись додому. Все з себе зняв, весь одяг, y якому був, і викинув у сміттєпровід. А пілотку подарував маленькому сину. Він дуже просив. Носив не знімаючи. Через два роки йому поставили діагноз: пухлина мозку… »

«Білі гриби хрускали під колесами машин. Невже це нормально? У річці плавали товсті та ліниві соми, в п’ять-сім разів більші, ніж зазвичай. Невже це нормально? »

«Не пишіть про дива радянської відваги. Вони були… Дива! Але спочатку – недбалість, нетямущість, а потім – дива. Грудьми на кулемет… А те, що такого наказу не повинно було існувати взагалі, про це ніхто не пише. Нас туди кидали, як пісок на реактор… Як мішки з піском. Щодня вивішували новий «бойовий лист»: «Працюють мужньо та самовіддано», «вистоїмо та переможемо».
Дали мені за цей подвиг грамоту та тисячу рублів…»

«Будували аптеку. У мене відразу слабкість, сонливість якась. Ночами – кашель. Я – до лікаря: «Все нормально. Спека». В їдальню нам привозили з колгоспу м’ясо, молоко, сметану, ми їли. Лікар ні до чого не торкався. Приготують їжу, він відмітить в журналі, що все нормально, але сам не куштував. Ми це помічали…»

Діти страждали не менше. Ось слова матері, що доглядала свою хвору від народження доньку: «… кожні півгодини доводиться вичавлювати сечу руками… Якщо цього не робити, то відмовить єдина нирка. Де на світі ще є дитина, якій потрібно щопівгодини вичавлювати сечу руками?»


Будні сільського фельдшера:
«Вночі підняли по терміновому виклику. Приїжджаю… Мати стоїть на колінах біля ліжечка – дитина помирає. Я чую її голосіння: «Я хотіла, синку, якщо щось станеться, то щоб літом. Літом тепло, квіточки, земля м’яка. А зараз зима… Почекай хоча б до весни…» 

«Ми чекали первістка. Чоловік хотів хлопчика, а я – дівчинку. Лікарі вмовляли мене: «Потрібно наважитись на аборт. Ваш чоловік довго перебував в Чорнобилі». Він – водій, а його в перші дні туди викликали. Возив пісок і бетон. Але я нікому не вірила. Не хотіла вірити. Я читала в книжках, що любов може все перемогти. Навіть смерть».

Дитинка народилася мертвою. І без двох пальчиків. Дівчинка. Я плакала. «Нехай би в неї були пальчики. Вона ж – дівчинка…»

І трошки про систему:

«У Хойникахб в центрі містаб висіла Дошка пошани. Найкращі люди району. Але поїхав в забруднену зону та вивіз дітей з дитячого садка шофер-п’яниця, а не той, з Дошки пошани».

«Нуб а далі… Далі треба знову комусь їхати в зону. Один оператор приніс довідку, що в нього виразка шлунку, другий – у відпустку поїхав… Викликають мене: «Треба!» – «То ж я тільки повернувся». – «Розумієш, ти вже там був. Тобі все одно. А потім: в тебе вже є діти. А вони – молоді». Бляха-муха, я, можливо, теж хочу, щоб в мене теж було п’ятеро-шестеро дітей! Починають тиснути, мовляв, скоро тарифікація, а в тебе козир з’явиться. Зарплату підвищать… Сумна та смішна історія».

Скільки скалічених доль, ненароджених дітей та невідворотних наслідків. Але центральною темою книги є не люди. Головна героїня –  система, яка здатна змести все на своєму шляху та заплющити очі на розміри катастрофи, тільки б залишити гарну картинку. Для кого? Можливо, для власної совісті?

Цитати перекладено з російської.

Фото: ua.112.ua

Знайшли помилку? Будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Про автора

Катя Годун

Викладач німецької мови, люблю творчість та спілкування. Наше минуле та оточення зробили з нас тих, хто ми є. Те, ким ми станемо, залежить тільки від нас.

Залиште свій коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: