Сергій Жадан: “Література – як путівник, вона допомагає пізнавати нові країни і культури”

Сергій Жадан належить до тих небагатьох українських поетів і прозаїків, яких довго представляти не потрібно, бо кожен із нас хоч раз у житті навмисно, а може й ненароком зіштовхувався із його творчістю: віршами, прозою, театральними постановками чи текстами пісень. Багато його книжок перекладенo на інші мови, що допомагає відкрити ключового сучасного українського письменника світові.
Storinka. at зустрілася із паном Сергієм у Відні перед читаннями його свіжоперекладеної на німецьку книжки “Месопотамія” і поговорила про його улюблене і вже давно рідне місто Харків, про сприйняття української літератури за кордоном, про важливість культури у зоні АТО, а також про причини “ніжних почуттів” автора до Відня. 

Читання Сергія Жадана у Відні

Сергію, у Вас часто бувають презентації за кордоном, і люди, які на них приходять, очевидно, розпитують і про ситуацію в Україні. Як із цим зараз справи, і чи й досі є інтерес до України в європейській спільноті?   

Публіка, яка приходять до мене на читання і презентації за кордоном, вже так чи інакше цікавиться Україною. Україноненависники, як правило, не приходять. Люди, які до цього часу слідкували за подіями в Україні, мають свою думку стосовно всього, що відбувається, і на них російська пропаганда ніяк не вплинула. Взагалі, я не можу сказати, що у цьому сенсі щось сильно змінилося, бо ті, хто симпатизував Україні, симпатизують і надалі…

Це означає із “путінферштеєрами” (прихильниками політики Путіна – ред.) Ви не перетиналися?

Бувало, звісно ж, що і вони приходили, щоб спровокувати дискусію. Але, чесно кажучи, таке трапляється доволі рідко.

Що кажуть закордонні читачі про Ваші книжки? Чи такі уявлення вони мали про Україну?

Як правило, іноземець, який починає читати свою першу українську книжку, зокрема мою, не має майже ніякого уявлення про Україну. Тому я помітив, що художня література – як путівник, вона допомагає читачеві пізнавати нові країни і культури.

Невеличка автограф-сесія перед початком читань

Чи стали зараз закордонні видавництва більш зацікавленими у співпраці із українськими авторами?

Я б так не сказав. Звісно ж, і це логічно, люди почали більше цікавитися Україною, але на книговидавництво це сильно не вплинуло. Небагато нових українських письменників і поетів з’явилися у перекладах на європейському ринку. Але я б відзначив таке явище як позитивне, бо це значить, що книговидавці орієнтуються на якість літератури, а не піддаються політичним впливам.

Ви можете згадати свою першу книгу або вірші у перекладі? Якою мовою це було?

Тут слід зауважити, що у 90-ті усі перекладали все, що хотіли, при цьому без дозволу, і це вважалося нормальним. Якось абсолютно випадково я побачив свої вірші в одній італійській комуністичній газеті. Я зрозумів тоді, що це мої твори лише тому, що вони були проілюстровані моєю фотографією. Я пам’ятаю, що тоді відчув щось дуже дивне, але захоплююче водночас. Моєю першою перекладеною книжкою була “Історія культури початку століття”. Її переклали спочатку польською, а пізніше і німецькою мовами. Пам’ятаю, що я тоді дуже з цього тішився.

Книга, яку Ви сьогодні презентуєте у німецькому перекладі – “Месопотамія”- це ваше пристрасне зізнання в любові місту, у якому Ви вже довго проживаєте. Чому Ви взагалі вирішили написати саме про Харків?

Мені конче не вистачало в українській і взагалі світовій літературі книги про моє улюблене місто. Я хотів всього-на-всього “заповнити цю прогалину” і зробив це у той спосіб, у який вмію, і, сподіваюся, що мені це вдалося. Я люблю це місто усім серцем, не зважаючи на те, що це не моє рідне місто. У Харків ми переїхали із батьками, коли я був уже підлітком. Але їхати із нього я нікуди не збираюся.

“Месопотамія” німецькою

На Вашу думку, чи може європейський читач зрозуміти повною мірою цю специфічну атмосферу Харкова та інших українських міст?

Я спостерігаю, як люди реагують на мої вже раніше перекладені книжки, і бачу, що ці, на перший погляд, “специфічні речі” насправді є дуже універсальними. Явища, про які я пишу у своїх творах, є, так би мовити, загальнолюдськими. Зокрема й у “Месопотамії” йдеться про прості і зрозумілі кожному, незалежно від національності, речі: народження, зростання, освіта, поява дітей, їх виховання, проблеми зі здоров’ям, старіння і, врешті решт, логічно – смерть.

Яку роль грає література і взагалі культура у житті людей, які зараз знаходяться у зоні АТО?

Як би парадоксально це не звучало, але дуже важливу. Розумієте, ситуація там зараз справді  дуже особлива і драматична, бо люди, які тільки-но повернулися із зони бойових дій, сприймають світ абсолютно по-іншому. Ми були там свого часу із концертами і презентаціями, і туди справді потрібно їздити із подібними візитами, бо культура – одна із небагатьох речей, яка пов’язує людей із їхнім життям до війни. Два роки тому, пригадуєте, не було цього жахіття, але були книги, які читали люди, була музика, яку вони слухали, були  фільми, які вони дивилися. Нашу свідомість формували не політики, а митці. Тому, особливо зараз, через такі культурні заходи важливо показувати людям там, що вони не є покинутими.

Які у Вас враження від Відня і від читань тут?

У Відні я був уже багато разів. Більше того, якось я навіть жив тут цілих дев’ять місяців. У мене за цей період навіть “народилися”, як би це символічно не звучало, дві книги. Одна – це моя перша прозова збірка, що має назву “Біг Мак”, а друга – уже вищезгадана книга “Історія культури початку століття”, за яку мені, до речі, навіть присудили престижну німецьку премію. Відень для мене – це не просто ще одне місто, це місто, із яким мене дійсно багато пов’язує, місто, яке свого часу дарувало мені натхнення. Коли я сьогодні знову сюди приїхав, то зрозумів, скільки ніжності і ностальгії я ще й досі до нього відчуваю.

Частинка віденської публіки

Нагадаємо, що нещодавно у Відні ставили виставу німецькою за романом Сергія Жадана “Депеш мод”.

Знайшли помилку? Будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Про автора

Юліана Maтусова

Шукаю потрібні і влучні слова, щоб описувати життя навколо. З одного боку—пасивний спостерігач дійсності—журналіст, а з іншого—людина, котра намагається не тільки писати дієсловами, але й жити ними.

1 коментар

Залиште свій коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: