Книжка «До Галичини» Мартіна Поллака вийшла в перекладі Нелі Ваховської

Цього літа у видавництві «Книги-ХХІ» вийшов істотний для українського читача твір – переклад «До Галичини» Мартіна Поллака.

«До Галичини. Про хасидів, гуцулів, поляків і русинів. Уявна мандрівка зниклим світом Східної Галичини та Буковини» (Nach Galicien, 1984) – перша книжка Мартіна Поллака, у якій письменник розвіює австрійський «цукровий» міф про колишню коронну землю Австро-Угорської імперії. Його уявна подорож проходить Східною Галичиною – ландшафтами скрути й нужди, де нафтові магнати та рабини-чудотворці гротескно співіснують із бідними єврейськими штетлями, де русини, поляки, румуни, гуцули, вірмени, караїми, німці, роми ледь виживають у корумпованому й неписьменному краї, де водночас твориться багатомовна культурна мозаїка та пишеться прекрасна література.

Мартін Поллак, із передмови до українського видання:

«Ця книжка вперше вийшла друком понад тридцять років тому, Орвеллівського 1984-го. Звісно, це випадковість. Але цей рік пояснює, чому я описав уявну, а не реальну подорож Галичиною, точніше Східною Галичиною й Буковиною. Подорож в історію, як то кажуть, пальцем по карті, оперту на літературні джерела, старі газети й історичні фотографії – все це було масивом матеріалу, з якого я черпав у бібліотеках та архівах. Звісно, я не мав нічого проти, щоб насправді поїхати в ті місця й подивитися, що залишилося від колишньої Галичини. Більше того, я мріяв про такий пошук слідів. Однак у 80-ті роки минулого століття австрійцеві було важко, а в моєму випадку, як з’ясувалося, навіть не-можливо отримати індивідуальний дозвіл на в’їзд до краю, про який я вирішив писати».

Неля Ваховська, перекладачка, на своїй сторінці у Facebook:

«Я дуже люблю цю книжку – не через Галичину, звісно ж, а за дивне мерехтіння жанру на межі нон і фікшн, за веселу іронію, за світ, реальний у своїй уявності. цю книжку треба читати з легким вином, бажано в машині, проїжджаючи Поллаків маршрут. Кажуть, там небагато змінилося: Карпати лисіють, контрабанда жива, у села нема чого їхати. Правда, цісарсько-королівська залізниця більше не ходить, та й деревину Прутом не сплавляють, хоча… Як показує Мартін, трохи атмосфери, натхнення і, головне, доброї літератури – і можна здійснити уявну мандрівку у Габсбурзький край! Дякую всім, хто працювали над цією книжкою: моєму редактору Віктору Мартинюку, коректорці Марині Гетманець, видавництву й неперевершеній Ані Стьопіній за обкладинку. Hutsulka rules!».

Переклад «До Галичини» викликав у перекладачки також і певні проблеми, про які вона говорить у серії розмов «Філософії перекладу». Зокрема – з перекладом слова «жид»:

«Вже в самому питанні виникає перекладацький казус, адже слову жид із різко негативною конотацією в німецькій відповідає der Jud, die Juden, яке має ширший спектр забарвлення. Тобто, прямих відповідників ми взагалі не маємо, тож мусимо вирішувати відповідно до контексту. В «Галичині» ми справді мали велику дискусію з редактором щодо «циганів» і «жидів». Загалом, я би її звела до проблеми автентичності мови твору та політичного контексту перекладу. Відомо, що до певного часу в Україні не знали іншого слова, ніж жид. Воно не завжди було негативно чи зневажливо конотоване, згадати б «розумний, як жид» чи «вродлива жидівочка» тощо. Однак після катастрофи Голокосту семантика цього слова радикально посунулася в негативне, натомість ми маємо політично коректне «євреї». Перекладацька колізія виникає тоді, коли історичний контекст авторського висловлювання — це час до Другої Світової, а контекст перекладу — після. Справедливо, що Йозеф Рот не послуговувався словом «євреї», та чи був він антисемітом? Чи 30 років тому, цитуючи Рота, письменник Мартін Поллак був антисемітом? Я не можу робити вигляд, що перекладаю в ідеологічному вакуумі чи вежі зі слонової кістки. Соціальний контекст може приписувати висловлюванням політичну актуальність, якої не хочу надавати своєму автору чи оповідачу. Тому, що я не маю на це права».

І ще окремо згадаємо про те, чому книжку незле було б дати почитати якомусь зарозумілому австрійцеві, якщо такого знайдете. І чому нам, українцям, бракує сучасного Поллака:

«З Поллаком цікаво те, що він репортажист до мозку кісток і вся його велика проза — це супервеликий і суперкласний репортаж, скерований на так званий західний світ і, конкретно, на Австрію. Під час перекладу доводиться перевертати цей вектор, і він раптом починає цілити не в ті групи й не в ті питання, які працювали в австрійському контексті. До речі, важливо памʼятати: коли Поллак з громами й блискавками доводить австрійцям, що вони мають шанувати Україну, він у класичній австрійській манері «Nestbeschmutzung» (забруднення, очорнення свого гнізда) тицяє своїх співвітчизників у їхнє власне лайно. Якби Поллак писав про нас у нашому контексті, то я би нам не заздрила».

 

Прочитати оприлюднений уривок із книжки можна тут . Купити книжку можна на сайті видавництва за 130 гривень.

А ще можна подякувати чудовій перекладачці і привітати Нелю Ваховську з днем народження, бо він сьогодні, 12 серпня.

Знайшли помилку? Будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Про автора

Ганна Гнедкова

Залиште свій коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: