Працівниця Caritas: «Допомагати треба безсумнівно, але краще, коли це робиться з розумом»

Маленьке містечко, що знаходиться у 20 кілометрах від Відня стало абсолютно  неочікувано відомим. Мова йде про Трайскірхен (Traiskirchen). Цю назву сьогодні можна почути в усіх новинах і згадується вона у прив’язці до найактуальнішої зараз теми — біженців.

image

Саме там, ще з 1955 року, знаходиться один з п’яти найбільших таборів для іноземців, які чекають на політичний притулок в Австрії.

Зараз там особливо «гаряче», адже величезний потік біженців із Сирії, Лівії, Іраку, Афганістану та й інших країн, війна в яких досягла свого піку і спонукала людей без оглядки, ризикуючи своїм життям, тікати зі своїх країн в «безпечну Європу», знаходяться там. Особливо звернули увагу на табір для біженців у Трайскірхен тоді, коли нещодавно звідти були оприлюднені фото, які показували жахливі і нелюдські умови існування знедолених: багато з них спали на підлозі без матраців, їжа була гіршою, ніж у армії, навколо — все брудне. Та чи мають право вони нарікати на умови, коли їхні життя у відносній безпеці, і чи насправді там усе так жахливо і антигуманно?

Flüchtlinge

Юнак із дитячими іграшками

Коли я відправлялася у Трайскірхен, то очікувала побачити там групи злиденних, що снують спокійними австрійськими вуличками, натомість «злидні» виглядають там не так вже й страшно, як можна собі це уявити. По всьому периметру, всередині якого знаходиться огороджений високим парканом табір, пересуваються невеличкими групами біженці, варто відмітити, що одягнені більшість із них досить таки непогано, я б навіть сказала, стильно.

Вулиця у Трайскірхен

Вулиця у Трайскірхен

Перше, що кидається в очі — гори одягу на краях доріг, які перетворюють охайне австрійське селище на якусь «індійську провінцію». Дивує те, що одяг, який лежить у цих «купках», є досить-таки пристойним, але біженці проходять повз нього без інтересу, що свідчить про те, що, як мінімум, речами вони забезпечені.

Речі

Речі для біженців на обочинах

Цю тезу підтверджує також одна з волонтерок соціальної благодійної організації Карітас (Caritas), –

«Від небайдужих людей ми отримали вже достатньо допомоги у вигляді теплих речей, іграшок, товарів першої потреби, тому наразі жертвувати одяг не потрібно, адже ми просто фізично не встигаємо його сортувати, про що свідчить безлад, який можна побачити навколо табору», – розповідає дівчина.

Також вона додає, що про актуальні потреби біженців варто дізнаватися лише із офіційної сторінки їхньої організації, бо, на жаль, на цій темі зараз дуже багато хто спекулює:

«Допомагати треба безсумнівно, але краще, коли це робиться з розумом. Я сама нещодавно стала жертвою неправдивої інформації в інтернеті і о третій ночі вирушила «підбирати» на своєму авто біженців, котрі прямували пішки з Угорщини до Австрії, а прибувши на місце, виявилося, що там, де було сказано,  нікого не було», – доповнює працівниця Карітас.

Поговоривши з декількома біженцями, стало зрозуміло, що життям у таборі люди не зовсім задоволені і основною причиною є нерозуміння того, що їх чекає і скільки вони ще тут пробудуть. Варто зазначити, що місце їх тимчасового проживання добре охороняється і сторонні туди потрапити не можуть. Навіть для журналістів і працівників благодійних організацій те, що відбувається за стінами притулку — таємниця.

Пункт пропуску

Пропускний пункт

Мені вдалося поспілкуватися з подружньою парою, біженцями з Іраку, Мухамедом і Салією, котрі вже більше трьох місяців проживають у таборі. Коли Салія дізналася, що я журналіст, то одразу ж попросила допомоги, сказавши, що сьогодні її, без пояснення причин, у табір не пускають:

«Для того, щоб зайти на територію, необхідно мати перепустку, у мене її сьогодні відібрали і не дозволяють зайти туди, притому чим обґрунтоване таке рішення — не пояснюють, а кажуть просто чекати… Тобто, виходить, що мій чоловік має право там знаходитися, а я ні…», – розповідає дівчина і додає, що умови у таборі не покращилися: «Воду ми маємо право набирати лише у вбиральнях, годують нас погано, спати у наметах вже стало дуже холодно», – розповідає вона.

Речі для біженців

Люди роздають речі прямо на дорозі

Незважаючи на нарікання, більшість біженців мають мобільний зв’язок та інтернет. За той час, коли я там була, до табору постійно під’їжджали автівки і люди особисто роздавали те, що привезли зі собою. Біженці оточували машини австрійців, не даючи їм проїхати. Було видно, що серед них є неабияка конкуренція. І деколи молодики, підходячи до волонтерів, просто вихоплювали з їхніх рук речі, абсолютно не звертаючи увагу на те, чоловічі вони чи жіночі. Подейкують, що всередині табору вже процвітає так званий бізнес і такі «місцеві авторитети» намагаються потім перепродавати ці речі серед нужденних. Також час від часу прибувають авта з продовольчими товарами — усе це «дійство» гуртує навколо себе великі черги.

Біженці

Біженці зустрічають допомогу від місцевих

В очах більшості — розгубленість, в очах деяких можна ж навпаки прочитати, що вони вже пристосувалися до такого «кочівного» життя. Цей величезний «секондхенд», який неочікувано утворився у Трайскірхен, показав, що Європа була неготовою до такого напливу біженців, якого вона не бачила ще з часів Другої світової, а знедолені, у свою чергу, не дуже уявляли собі, що справжні випробування для них почнуться не тоді, коли вони потрапили в ЄС, а тоді, коли вони вже досягнули “омріяної” Австрії, Німеччини чи Швейцарії…

Знайшли помилку? Будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Про автора

Юліана Maтусова

Шукаю потрібні і влучні слова, щоб описувати життя навколо. З одного боку—пасивний спостерігач дійсності—журналіст, а з іншого—людина, котра намагається не тільки писати дієсловами, але й жити ними.

Залиште свій коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: